11 липня голова Сумської районної ради Володимир Балицький прийняв участь у святкових заходах, присвячених 356-річчю із дня Конотопської битви 1659 року.

 

Дещо з історії

    У вересні 1658 р. керівництво України під проводом Гетьмана Івана Виговського укладає з королем Польсько-Литовської держави Гадяцький договір. За цим договором Україна поверталася в склад Речі Посполитої у принципово новому статусі як Велике Князівство Руське, що формує спільну з Королівством Польським і Великим князівством Литовським єдину державу. Як тільки в Москві довідалися про це, то Гетьмана оголосили зрадником, а в Україну відправили каральні війська. Початком відкритої московської агресії став жовтень 1658 р., коли 20 тис. московітів під командуванням білгородського воєводи Т. Ромодановського рушили в Україну. Але придушити її такими невеликими силами московітам не вдалося. Весною 1659 р , за розпорядженням царя була зібрана величезна 100 (за іншими даними - 200) тисячна армія під командуванням князя О. Трубецького, Вона 26 березня вступила на українську територію, знищуючи все на своєму шляху.

    Просування московітів було зупинене під містом Конотоп. О. Трубецькой 29 квітня спробував штурмом заволодіти містом, але потерпів поразку. Далі він блокував Конотоп щоб змусити його оборонців здатися. У місті ж знаходилися два козацькі полки – Ніжинський та Чернігівський, що нараховували 5 тис. воїнів під командуванням наказного гетьмана Григорія Гуляницького. Він зумів організувати блискучу оборону міста і затримував під містом ворогів протягом двох місяців ( до 29.06. 1959р. ) давши можливість І. Виговському зібрати війська. Тут Гетьман мав певну проблему, позаяк не всі козаки виявили бажання приєднатися до нього. Причина цього була в діях опозиції, а також полягала в тому, що в травні 1659 р. польський сейм ратифікував Гадяцький договір, але із значними змінами не на користь України. Це змусило І. Виговського вдатися до сторонньої допомоги. Гетьман спочатку мав 16 тис. вірних йому козаків, мобілізовував сили і далі. А також найняв 4 тис. польських військ, сербські та молдавські загони. Всього зібрав до 60 тис. воїнів. Під Конотопом, біля села Соснівки 14 червня І. Виговський розбив значний ворожий роз’їзд. А 24 червня до нього під Крупич-полем приєднався і Мухаммед-Гірей ІV з 30 тис. ( за іншими даними – 40 тис. ) татар. Тепер І. Виговський став готовим до генеральної битви.

    27 червня розпочались бої біля переправи через р. Сосницю ( біля с. Вишинці ). Драгуни українського війська наступали разом з невеликими польськими загонами і відтіснили 15-и тис. російський авангард. Кіннота швидко переправилася  через міст і продовжила розгром авангарду. Побачивши нечисленне українське військо, С.Пожарський вирішив послати у наступ свої основні сили.

    28 червня, у вівторок, московські війська на чолі з князями Г. Ромодановським, С. Пожарським і С. Львовим рушили всією потугою проти військ українського Гетьмана. Кримський хан, давши частину татарських загонів І. Виговському, з рештою переправився через річку Куколку, заходячи у  майбутній тил московської армії.

    Московіти першими почали битву. Українські війська, стримуючи їх атаку, поволі відходили вздовж заболоченого русла річки в напрямку до городища Пустої Торговиці, затягуючи ворога в пастку. В момент, коли половина московського війська перейшла річку Сосницю, а друга ще залишалася на Конотопському її боці, козаки зруйнували міст, встигли загатити нижче річку, яка широко розлилася. В цей час головні сили українського війська перейшли в контрнаступ, а із засідки вдарила в тил орда. Відрізана від своїх військ, що продовжували облягати  Конотоп, московська армія була взята в кільце. Під ударами українських козаків і татар вони почали панікувати, а далі – втікати, ставши вже здобиччю татар і козацької піхоти. Армія московітів танула на очах від вогню і шабель, тонучи й у воді.

    Лише частині московського війська вдалося вирватись з кільця і з’єднатися з тими своїми військами, які лишились для утримання в блокаді Конотопа. Надвечір вони стали відходити з-під Конотопа під тиском українсько-кримських сил. Побачивши, що московські війська почали відступ, Г. Гуляницький вдарив їм в тил, здійснивши вдалу вилазку з-за стін Конотопа. Він завдав ворогу нових дошкульних втрат, захопив частину артилерії та обозу. В ході нового тяжкого бою під стінами Конотопу українське військо знову взяло гору і змусило противника відступати, ведучи протягом кількох днів його переслідування. Тільки 6 липня рештки московських військ сховалися за стінами Путивля.

    Внаслідок битви московська армія втратила 40-50 тис. убитими, весь цвіт своєї кінноти. Втрати ж військ І. Виговського були значно меншими – 4-5 тис. українців та 6 тис. ординців. Ті ж хто попав у полон були віддані татарам, які більшість полонених порубали. Російський історик С. Соловйов з цього приводу писав: „ …нещасних вивели на відкрите місце і різали як баранів ". Було взято в полон і страчено Пожарського – ката м. Срібного, також захоплено князя Ляпунова, двох Бутурліних, ще кількох воєначальників.

    І. Виговський з ханом перейшли українсько-московський кордон і розпочалинаступ на Москву. Одначе інакше сталось як гадалось – в тилу у Гетьмана України І. Виговського вибухнуло повстання, очолюване опозиційними силами, що прагнули поставити гетьманом Ю. Хмельницького. І що найжахливіше полковник І. Сірко став громити союзників-ординців, чинити напад на Крим, чим змусив хана повернути назад. Все це змусило І. Виговського припинити наступ на Москву, вдатися до відсічі опозиції. Та на раді ( 11.9.1659 р. ) Гетьманові не вдалося подолати опозицію, переконати козаків у своїй правоті, і він поклав булаву. Ці події стали початком кривавої Руїни України, спустошливої громадянської війни.

    Новий гетьман Ю. Хмельницький під тиском московського війська 17 жовтня 1659 р. підписав ганебний для України договір з Москвою. Україна  із незалежної держави стала служницею Москви. Згідно цього договору Москві було видано весь рід Виговських. Їх закували в кайдани і згноїли в Сибіру. Бог залишив живим тоді тільки героя Конотопу І. Виговського.

    Через те Україна не змогла скористатися блискучою перемогою І. Виговського у цій битві, але її результат засвідчив не лише героїзм і бойовий дух українського козацтва, а й потенційні можливості української держави. Конотопська битва стала блискучим символом національно-визвольної боротьби українського народу, однією з найвидатніших перемог української зброї.

 

Козацькі курені та містечко майстрів

    Цього року святкові заходи у селі Шаповалівка розпочалися покладанням квітів до пам’ятного знаку «Шаблі», каплиці, пам’ятника великого гетьмана Івана Виговського. Основні фестивальні заходи включали: відвідування музейної експозиції "Історія Конотопської битви 1659 року",  виступи творчих колективів Сумщини та гостей фестивалю, роботу "Містечка майстрів", гостини в куренях, козацькі розваги, ігри, культурно-спортивні змагання тощо.

    Учасників та гостей свята порадували своєю різноманітністю й національним колоритом 18 козацьких куренів.

    Курінь Сумського району за організації відділу культури та управління агропромислового розвитку Сумської районної державної адміністрації був представлений не тільки унікальними, яскравими й неперевершеними експонатами, але й багатством сільськогосподарської та продовольчої продукції Сумського району. Захоплювали своєю красою та оригінальністю вишиті рушники, різьблені дерев’яні вироби, рукотворні елементи декору. Щедро запрошував до себе й величний український стіл: різнобарв’я овочів із с. Сад, кошик із кругленькими яєчками із с. Косівщина, різноманнітя продукції із Сумського заводу продовольчих товарів с. Бездрик, духмяні хлібобулочні вироби пекарів смт. Хотінь, смт. Степанівка, с. Юнаківка.

    Чудову пісенну програму дарували присутнім самодіяльний аматорський хор (керівник Микола Назаренко) та жіночий ансамбль «Дивограй» (керівник Павло Гладкий) Степанівського селищного будинку культури.

    Щедро із запашним рум’яним короваєм зустрів Сумський район і дорогого гостя – губернатора Сумщини Миколу Клочка.

    Цьогорічний фестиваль пройшов на славу й став свідченням того, що життя триває, що незважаючи ні на що, українці підтримують моральний бойовий дух, дорожать цінностям, які сповідують, розуміють, за які чесноти боролись їхні предки. Конотопська битва — це свідчення волі, незламності й  великого патріотизму.